Петрані Золт виступає на виставці Коронці Ендрі.

Коронці Ендре тут на виставці проявляється у характері маніфесту, Я намалював шматок című videójában azt mondja, hogy neki, a művésznek a szél van, a szél alkotásainak központi témája, műveinek generálója és eleme is, ahogy itt az installációkban ezt meg is tapasztalhatjuk. De bármit is mond Endre, hadd tegyük fel a kérdést, mi, nézők, hogy ez végül mit is jelent. Hadd próbáljunk meg a művész bőséges információi mögé nézni, és a magunk kívülálló szemével észrevételeket tenni erről az ügyről.

Використав слово «тя» саме тому, що майже як би можна сказати, що виставка і акції, картини, інсталяції Ендре за останні роки – це для нього більше, ніж символічний, природний, біологічний і, таким чином, універсальний елемент про який, в його думці, слід говорити. Це, припускаємо, бо ми недостатньо усвідомлюємо його існування й вплив, а також значення.

Вітер для середньодуші — це повітряний рух, що виникає з усування різниць атмосферного тиску, який під час суттєвих змін кліматичних умов землі відіграє життєво важливу роль. Це звичайне явище, ййому помічає навіть ті, хто веде міське життя; він не страждає дужка уваги, якщо лише не завалює. Навіть для тих, хто регулярно палює походи чи катається на велосипеді, він додатково становить неприємну, небажану ситуацію, котра може призвести до дискомфорту в заняттях у вільний час чи перебування на відкритому повітрі.

Очевидно, не треба занурюватися, оскільки через вітер теж є приємні сторони. Може бути легко згадати такі спогади, коли свіжий або охолоджуючий вітер впливав на наш духовний стан, полегшував відчуття або навіть викликав відчуття щастя.

У будь‑який спосіб, Ендрєн має рацію: вітер над нами, це може бути метафора, отже чому б не зробити це центральним елементом мистецтва? Уявлення про те, що вітер погоди та дихання, соляний потік, що теке з тіла в нього і навпаки, змусять їх схвалити як одне ціле, логічно й обґрунтовано. Скільки і скільки казок надихає нас, який дитячий книжковий ілюстрацію чи мультфільм можемо уподобити, у якому вітер – добрий, людини‑подібний хмар, що дихає героїв у потрібне місце, тим самим сприяючи їхній світовій подорожі? І чому б не зробити дихання та вітер одне ціле, універсальним, містичним, рівномірно об’єднуючи зовнішнє й внутрішнє дихання, а ще й розширення Всесвіту?

Початок маршруту Ґарад Деніса, має цей мотив у творчості з середини дев’яностих років, та я пам’ятаю, що для нього вітер, як невидимий існуючий, був викликом, який у статичній картині, у фотознімку відчувати неможливо, хоча фотографовані відносини визначають його сутність. З того часу він створив безліч творів на цю тему, від плаваючих нейлонових пакетиків до монументальних плакатів і піднятих з ранкової волатості фолиок, і, можливо, ця виставка саме така, де спостерігач бачить багатогранність теми, що створює художню програму, і стає зрозумілою поза межами самого себе.

Усі аспекти виставлених творів розглянуті. Тут можна побачити справжню мініатюрну творчу роботу, мобільний скульптуру, яку рухає повітряний потік, рисунки та живопис, створені шляхом спостереження за вітерцем, і ми також спостерігаємо їхні «пітки», що складаються з «птушок» інших колекцій або власних «піток» Ендрета, закритих у склянку. У новому етапі думки виділяється відкриття повітряного потоку будівель, який, що подає невідому історичну перспективу до повітряного руху. Вентиляційна система, розгорнута Математичною Науковою Академією у Ендрева, свідчить про подих великих попередників, їхню присутність. Стіни зберігають дух наших предків, їхній подих проникнув у шляхи повітряного руху будівлі й її турбо-систем.

Виставка Коронціна Ендре - героїчна справляння, сьогодні вже рідко зустрічається, коли художник створює презентацію, що орієнтована саме на чуттєвість, маніфест про мистецтво, і не переймається питанням, чи стануть його твори інституційними або колекційними. Це є тією складовою, яку ми всі велику цінуємо у творчості Ендре, його небажання займатися продажністю, а лише художніми аспектами. Його інсталяції не задумані з тривалим терміном служби, це конструкції, які, можливо, в іншому розташуванні у наступному виставці, знову оживуть.

Вітря для Ендре – це справа, яку ще назвали «тáват», що позначає це, і яка отримала урочистий святковий обряд. Але справді справа вітра? Переносить усе це кудись? Чи отримаємо щось, якщо визнати, що рух повітря – це не лише зовнішня сила, але й внутрішній потік? Що станеться, якщо ми визнемо це?

Під час встановлення я запитав художника, чи в цьому виставці є щось іронічне, коли аналіз повністю вважається серйозною справою і має якийсь комічний аспект? Якщо тема одночасно серйозна й іронічна, а 100‑денний самоубивчий збор товаринів не кровожадний, то усе, що ми бачимо, також посилається на ширший історичний контекст і як сукупність художніх елементів можна підсумувати за художньо‑історичними референціями. Флектовські художники шестидесятих оголошували про єдність життя і мистецтва, про те, що дрібні знаки і звичайні дії нашого щоденства можуть інтерпретуватися як творчість, і все це лише питання ставлення. Нейовангардний погляд, що стискає межі, объєднував поезію, щоденний досвід і образотворче мистецтво, створивши щось подібне до квитка на вечірню подорож для наступних поколінь. Але як приклад виділяються фільми Тарасова, або вітрій, що коливається серед Американської краси; сцена з свічкою в Ностальгії, робота Коронцзі, ніби вони продовжують свідчення й переосмислюють їх, коли дрібні жести зростають у сприйманні справжньої художниці, бо вона ладно вірить у присутність смислу у мистецтві, бо ж це смисло – можна передати щось, що впливає на наші думки, почуття й сприйняття життя. Бо до цього не сумніває ніщо: вистава Ендре має елементарний вплив, піднімає, бо переконує, що дош було можливим, ставити історію емоційним потягом, і винести висновок, що у світі всіма речами дуже важливим – навіть вітерець і дихання. Отак буде майстерність з мистецтва.

Насамкінець дозволь мені розповісти казку:

Кофін і вітер

На гілці дуба сиділа пір'я. Пір'я під махами вітру літає. Тремтить.

- Підемо, але холодно — сказав вітер, — справді можна заспілити ще тепліше! - Я влітку тепло дихав — відповів вітер. — Зараз зима, треба подихати холодним. - Не спустайся — сказав його супутник. У тебе проблема, що ти завжди спустаєшся, а потім старієш до дня усвідомлення. Як ти йдеш, мов вершник, що живе на вершнику гори.

- Як вона себе почувала? – запитала вітер, і усушив голос, щоб краще почути розповідь її сина.

- Як кажу. Він завжди лише торчав на грудях, спушувався, а в один гарний день засмілив його багато отруй, випавши крила, він старий. Тепер він хапає на верху гори. Він не вміє піднятися, бо йому й крила злипати.

Ворон розповів, що бачив. Він також жалко дивився на бідного. Він тричі вигукнув: «Жаль, жаль, жаль!»

- Яке дурості — кришепав вітр. – Мало про знання, що я не примушу себе до жодних пензлів, коли хочу літати! – На інший спосіб можна обійти отрую з гумовим ходом. Чи не чув ти про випадок мармурового кролика? – Не чув. Розкажи тільки! – запросив вітр. А зараз він повністю замовк, уважно слухаючи басня про курка. – Тут жив ува з коренями дібровної рогонрощі. Невідомо, що виправляло його тунель під коренем дібровного рогону.

Пізніше помітив, що корені роблять шлях. Але це зробило його таке божевільним, що й так хотів жити, де лише жертва. Він тягнувся, доки у гніві забив голову між двома коренями, але вже що втягував, лише незрівнялася, і корені косили його в горло, і ледве утік.

- Я почав чув історію з натовпу на вулиці. Чи не так сумна? - Вона досить дурна, дурна історія – сказав вітер. – Мені не підходить жодна дрібниця. Адже я не живу під землею.

- Гойо! – вигукнув він – ти теж вдуваєшся в кожну дірку. Якщо не в землю, то в кожне дерево. Я хочу знати, що робить це дитяче ховання піднесеним для тебе?

Ти, хто такий величезний, що мог би піднятись і на найвищий скельний борт, приблизно як велетень! Проте все ж тут ти насолоджуєшся, на цьому низькому дубі. Боюся, що вже стариєш і не вдається для твоєї сили підготуватися до більш високих походів.

Для вузла вже і шматок втік із отрутою.

- Вибач, що зайвим чином звернувся до тебе, маленька дурниця. Але, чому б я міг слухати тут твої нудні та безвмісті історії? Потрібно буде переправитися через Карпати, на мене надходить північний вітер. А ще я трохи опинюсь через тебе!

С разом із спалаючею вивілився. Йому лишився таке спокій, що нават саме повітря стало мокрим.

Маленька кіно-колекція лише чекала на це. Вона зібрала свої розкидаті парусники, підняла голову під крила. Вона готувалася спати, тому що заздалегідь повністю запаливало.

- Без вітру я, якась, просто закріплюю цей холодний зимовий вечір – тихо промовив радостно.

Ну, ось ми й розплитаємося разом із вітром. Цікаво, коли плачете, але краще, якщо ні. Цими словами я відкриваю виставку.

Петраньи Золт