Palkó Tibor

Szöknie потрібно.

Годот Галерея сердечно запрошує Вас.

ПАЛКО ТІБОР

Звідки ми дізнаємося, що ми не мріємо (2)

на тему «назва» виставки, де ми показуємо найсвіжіші картини художника галереї.

Відкриття: 2015. травень 14-го о 20 годині

Відкриття: письменник Л. Simon László

на тему «назва» виставки, де ми показуємо найсвіжіші картини художника галереї.

Наг Майоз поетизатор, сольовка на кларнету

Доступно: до 13 червня в робочий час галереї, з вівторка до п’ятниця 9 та 14, у суботу між 10 та 13 годинами.

Піднята ілюзія

Патакі Гáбор

Як ми дізнаємося, що не мріємо…

частка…

“Портрети, закриті їх шляпами – робітники, кравецьки жінки, демони з рожевою усмішкою – живуть тут серед нас, зустрічаються з нами вулицею. Але з іншого боку – ті самі люди, сховані у тілах інопланетян, кіборгів, під своєю трансплантованою шкірою дещо розлий фібер покидається. Кров капає зі снуня ока, груша, що висіла з гілки, ставла отрутою, А. Д., що лежить у материнській обіймах, одягнувся в сміхю-Чорна‑клоґічку‑зомбі‑активність.

Де можна інтерпретувати ці зображення як прояви жаху, що ховаються під виглядаючим упорядкованим поверхнею, як порушення, що з’являються під розкритим чорним шаром? У американських трилерах навіть у спокійних і мирних маленьких містах погань розривсихає, а сам диявол може мучити навіть тих, хто у своїх налаштованих апартаментах торкається коктейлю, сидячи біля басейну, або сам вийти їм в жах, і вони самі можуть стати ним. Чому це заїде в інший напрямок на менш багатій частині Європи, серед багатьох тремтячих, втомлених людей, що взагалі не вміють обробляти свої почуття та почуття? Випадкові історичні і політичні радощі натягували та далі натягують ці населені пункти і їх мешканців, тому не дивно, що усмішка деформується, і рідко можна побачити внутрішній скелет без кісток, які можна вийняти з шафи.

Але існує й інша інтерпретація картини Палько. Палько Тібор ж, насправді, не сприймає щоденність ззовні. Як зовнішній спостерігач він, безумовно, малював би точні репортажі, але, незважаючи на усі протилежні твердження, Палько – син багатства, не обирає, а є членом вузького та розширеного – великокатайського, язберейського, европейського – спільноти. Після нас – там працюють робітники, жінки з круглими обличчями, рамуцовані демони. Тому, коли інколи справді виглядаємо, як зомбі, кіборґ, чи вулачний одягнений за допомогою дротів кукла, це не його, а вияв реальності. Бо чому він б брехав? Може, поки б захотів, міг би дивовижно, завітливо і колоритно малювати, зібрати під блиску фігачового паперу вогняні ритуали. Деякі навмисні та навмисно залишені деталі підтверджують, що, якщо б довелось, він міг би – віртуозно, малювати, створювати тонкі переходи кольору. Але замість цього, здається, із світшивим non‑chalance виводить, щоб фарба вільно тягнула на себе, з анатомією, гармонією, якомога регульованою композицією, не турбуючись збірно про щільність, широкі губи, непомірня очі, як не можна описати просторові ситуації. Він майже наклада приплющені motív, несподівані ситуації. У хід інтегрує руку, яка виступає одне око, стаючи як порожні вітрини.

Живе у стані веселощів

Вона малює той світ, який ми маємо в Угорщині: асиметричний, нерегульований, грубий, кусчастий, примітивний, багатий на короткі, гірські форми. Її бачення не лише жорстоке і безпристрасне, а й обгорнуте співчуттям, розумінням, прозрінням. Вона претендує, але не засуджує; критикує, але без емоцій. Ніж дивитися на свої фігури, а дивитися їх, і безмовна, автономна транцеденція не лише випромінюється з постійно завершеної великої картини, а й з інших її творів.

Не випадково, що після запитання у назві виставки замість питання йдуть три крапки…

Звідки ми дізнаємося, що ми не мріємо (2)